Пам’ять
У МЛИНОВІ ПОПРОЩАЛИСЯ З ДВОМА АНДРІЯМИ
« ТИ НАЗАВЖДИ В СТРОЮ І В НАШИХ СЕРЦЯХ»
Минула п’ятниця у Млинові видалася надто скорботною. Можливо, небо зранечку спробувало остудити снігопадом пристрасну печаль краян: цього Божого дня млинівчани прощалися з двома Героями російсько української війни, віддавали останню шану і дякували за подвиг двом Андріям: своєму земляку, 33-річному Андрію Лисогору: стрілець-снайпер 1-го відділення 2-го аеромобільного взводу 2-ї аеромобільної роти військової частини А 4165 солдат Андрій Лисогор загинув внаслідок артилерійського обстрілу в Сєвєродонецькому районі Луганської області.
Траурний кортеж із тілом загиблого Героя-млинівчанина мешканці селища та населених пунктів територіальної громади навколішки зустріли біля Млинівського ліцею № 2. Далі «живим коридором» провели до будинку тітки загиблого воїна, де згодом розпочалася відправа чину похорону, а опісля похоронна процесія вирушила до храму Серафима Саровського: власне, там відбувся чин похорону загиблого Героя, який відправили священники Млинівського благочиння ПЦУ.
Останній земний притулок Андрія Лисогора - на Млинівському кладовищі в мікрорайоні Слобода.
Андрій був привітним юнаком, з його очей і душі струменіла душевність і доброта, людяність і надзвичайна скромність. Працював у відділенні «Нової пошти», тому його сердечність мали змогу оцінити багато краян. Більше того: вони мали нагоду причаститися іншими його чеснотами. Близько трьох місяців Андрій перебував у складі ЗСУ, але тривалість і ціну того періоду може оцінювати лише той, хто захищав Україну на «нулі» та інших важливих і відповідальних ділянках оборони рідної країни.
«Прикро та боляче хоронити таких хлопців... «Лис», ти назавжди в строю і назавжди в наших серцях», – написали в соціальних мережах друзі Андрія. Мабуть, відтепер до таких слів може доєднатися кожен, хто прийняв у своє серце подвиг і громадянський та патріотичний вибір млинівчанина Андрія Лисогора.
Вічна пам’ять тобі, наш Захиснику-земляче!
ЗАПОВІВ ПОХОВАТИ СЕБЕ БІЛЯ МОГИЛИ КОМАНДИРА
Цього дня ріднокрай також віддавав останню шану уродженцю Шрі-Ланки «Ендрю» - воїну інтернаціонального легіону Шехрану Ранішка, який загинув в Донецькій області, захищаючи українську землю від російського зла. Українські друзі зверталися до нього просто «Даня».
Ендрю - .молодший сержант ЗСУ, командир 3-го піхотного взводу, 3-ї піхотної роти Сил спеціальних операцій «Чарлі» інтернаціонального легіону з березня 2022 року перебував в лавах ЗСУ. Позивний «Дантист». Військовий побратим і близький друг млинівчанина Тараса Коханюка, який загинув у березні цього року в районі виконання бойових завдань поблизу населеного пункту Кругляківка Куп’янського району Харківської області.
Ендрю став рідним для родини і подружжя Ліни та Сергія Коханюків. Після загибелі їхнього сина, Едрю вісім разів зі сходу України приїжджав на могилу бойового побратима, тобто в середньому раз на місяць. Чи багато з нас, млинівчан, частіше бували на могилах Героїв-земляків?
Кажуть, що на випадок своєї загибелі Ендрю навіть вибрав клаптик землі біля могили Тараса Коханюка і заповідав поховати на кладовищі на Слободі поряд із могилою свого командира.
Нині чимало млинівчан пригадують цього молодого чоловіка, що годинами просиджував на слобідському кладовищі біля могили Тараса Коханюка. Про що він роздумував біля цього скорботного горбочка землі? Цього вже ніхто не дізнається. Очевидно, що сюди його приводила духовні стежини, які поєднували з бойовим другом і після його смерті. Можливо, складав звіт своєму командиру про фронтові будні і долі побратимів?
На кладовищі і біля нього Ендрю намагався завести розмову з тими, кого зустрічав. Можливо, хотів вилити з душі печаль свого серця. Можливо, таким чином залишав карб у пам’яті млинівчан про свою присутність у долі селища і його мешканців…
Усі, хто знав загиблого військовослужбовця, відгукуються про нього, як про Людину прекрасної душі, відкритого і доброго серця.
«ХОТІВ БИ ВКЛОНИТИСЯ СВЯЩЕННИКУ, КОТРИЙ ОХРЕСТИВ ЕНДРЮ»
Траурний кортеж з тілом загиблого воїна біля Млинівського ліцею № 2 навколішки зустріли сотні краян і «живим коридором» провели до Свято-Михайлівського храму, де відбувся чин похорону та прощання із загиблим Захисником України.
У прощальному слові настоятель храму митрофорний протоієрей Тарас Варварук наголосив, що дух козацький ворогам нашим не вдалося виморити голодом, тюрмами, засланнями, репресіями, гоніннями, утисками. Той дух воскресає в поколіннях українців. А що приводить відстоювати незалежність України, її територіальну цілісність, неподільність, соборність хлопців-іноземців? Можливо, Ендрю, якого відспівуємо, колись і не знав, що є така країна Україні та багато іншого, пов’язаного з нею. Але щось було в серці і душі цього благородного чоловіка, що він у Шрі-Ланці прийняв християнство. Я хотів би вклонитися до землі тому священнику, котрий його не просто охрестив, а передав жертовну любов до ближнього, до тих, хто потребує допомоги і підтримки, хто потрапив у скруту.
І Ендрю приїхав нас із вами захищати, бо мав у серці любов до України і українців, яку в його серці засіяло християнство. Більше того: як воїн-іноземець міг розірвати контракт із ЗСУ, але Ендрю цього не зробив. Цьогоріч на Сорок святих, коли хоронили Тараса Коханюка, він стояв тут у храмі і плакав. Він не розумів змісту богослужіння, але він умів любити Україну, став в обороні нашого краю, який став для Ендрю рідним.
Я сьогодні хочу вклонитися тобі, Ендрю (Андрію по –українськи). Я пишаюся тобою, твоїм краєм,твоїм священником, який тебе охрестив, пишаюся великою вірою, яку він вселив у твоє серце. Сьогодні ми всі маємо вклонитися його мамі: сьогодні Рівненщина, Волинь, Україна і світ схиляють свої коліна перед Мамою. Дякуємо за сина, за його виховання, за недоспані ночі. Ти втратила сина, але сьогодні здобула багато синів, бо кожний воїн – це твій син. Думаю, що кожен із воїнів може підійти і сказати тобі «Мамо».
Дорогий Ендрю! Ти сам собі залишив місце на кладовищі біля свого командира. Хай там тобі буде добре. Ти вже не чутимеш пострілів і розривів снарядів, гранат, канонад, а тихо і мирно спочиватимеш на нашій млинівській українській землі аж до того часу, коли засурмить сурма і Христом тебе підніме. Я думаю, що кожен млинівчанин, почувши ім’я Ендрю,знатиме, хто він, чого він сюди прийшов і чого він тут спочиває…
Віталій Тарасюк, головний редактор Млинівської районної газети "Гомін і К"
