Дубенська районна рада

ВЖЕ У НЕБЕСНІЙ ВІЧНОСТІ ЗАХИСНИКИ УКРАЇНИ – ВОЛОДИМИР ПЕТРУК, СЕРГІЙ ТИШКОВ, ОЛЕКСАНДР КОНДРАТЮК, ЛЕОНІД ДЖУС, РОМАН БОЧКАРЬОВ.

 На жаль, Дубенщина,  ми всі втратили ще пятеро ГЕРОЇВ, а родини  - своїх люблячих  синів, братів, чоловіків, батьків.

- ПЕТРУК ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ народився у селі М’ятин, що зараз входить до складу Хорупанського старостинського округу Бокіймівської територіальної громади. Хлопець рано осиротів, ріс у бабусі. Після закінчення Хорупанської загальноосвітньої школи працював деякий час трактористом у місцевому СГП «Вітчизна». Згодом почав самостійно господарювати, обробляв землю. Разом із дружиною Тетяною Михайлівною виховували п’ятирічну донечку Оленку.

 Під час служби в ЗСУ, був поранений та через деякий час повернувся до виконання військового обов’язку.  Проте, під час виконання бойового завдання 30 червня 2025 року життя ВОЇНА обірвалося. Тривалий час вважався зниклим безвісти. Лише недавно підтвердився факт загибелі БІЙЦЯ.

 Чин похорону ОБОРОНЦЯ Батьківщини звершили 6 лютого 2025 року священники Млинівського благочиння ПЦУ у Свято-Покровській церкві села М’ятин. Настоятель місцевої парафії протоієрей Степан Тростянчук у своєму прощальному скорботному слові, розповів вірянам, яким побожним ще змалечку був ВОЛОДИМИР ПЕТРУК. Ще у дитинстві він прислуговував у храмі, а вже потім, чим міг допомагав у парафіяльному житті громади. Поховали ГЕРОЯ у рідному селі.

https://www.facebook.com/share/v/1CkhpXLKhG/

 – ТИШКОВ СЕРГІЙ ПЕТРОВИЧ народився 8 липня 1971 року та проживав у селі Іваннє Привільненської територіальної громади. ЗАХИСНИК Української держави з честю та гідністю виконував свій військовий обов’язок у лавах ЗСУ. На жаль, 1 лютого 2026 року ГЕРОЙ відійшов у засвіти. Це сталося  на Харківщині,  Ізюмський напрямок.

Без сліз і смутку, не можливо читати вірш на сторінці у Фейсбуці Світлани Рачинської, присвяченого пам’яті дорогого земляка:   

…Розірване серце твоєї родини —

матусі, дружини, дитини, країни…

Слова, що, як вирок, на серці карбують,

ця звістка про смерть твою, брате Сергій…

Ізюмський район. Чорний дим із хатини.

На комині — голуб. І хата із глини.

Життя, як солома, війна тут жнивує,

а ти на жнивах від народження ж «свій»!

Сидів «на зорі» і дивився за обрій,

ти щось шепотів своїй матері добрій,

писав час від часу: «Не плачте, все добре!

Я тут не один. Між братів. Я живий. На звʼязку!»

І снився тобі там коханої обрис,

на ранок отримував кулю чи дроба,

та кликала знову позицій діброва,

і тяг вже за трохи свого ж побратима

з бою на щитку…

Час — конюх, що коней у полі ганяє…

Спинився: «Тягну тебе, брате, до раю.

Дороги не знаю, та більше — немає.

Один у нас шлях. Ця стежина — у небо, рілля!»

Тепер і тебе, Сергій, рідні чекають.

За край свій стояв, але біль цей — без краю…

Без тебе життя твої близькі не знають.

Не хочуть. Не бачать. Не вміють. Спинилась земля.

Як важко не жити, та досі любити,

іти повз леваду в бік Церкви десь літом,

згадати слова, що писав Біляк Вітя

задовго до смерті:

«Куди не кинь оком — одні хрести!»

Отут, під калиною, чути молитву,

і вже земляка у житті вічнім зустріти:

«Ходи до нас, хлопче! Стомився ж від битви…

Для нас, — каже Вітя, — хрести — це одні плюси».

Ніяк не повірю: тебе нема з нами.

Дай, Господи, сили дружині і мамі.

Сергію, для нас ви усі там — Титани.

Ти так передай їм. Подякуй за сонце

і ранок новий.

Коли знову прийде квітуча весна, ми

засієм дорогу до раю квітками,

а ще — молитвами за вас, бо ви з нами.

…

Для нас ти навічно живий.

Поховали мужнього ОБОРОНЦЯ Вітчизни 6 лютого 2025 року у рідному селі Іваннє.

https://www.facebook.com/share/v/1AfLFRUuD6/

 – КОНДРАТЮК ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ народився у 1993 році у селі Новоселівка, що нині входить до складу Владиславівського старостинського округу Млинівської територіальної громади. Земляки запам’ятали ОЛЕКСАНДРА як надзвичайно добру, щиру, чуйну Людину. Саме таким, його виховала мама – вчителька місцевого ліцею Людмила Анатоліївна. Вона дуже пишалася своїм сином, адже він був для неї – найкращий у світі син, а для дружини та діток – найкращий чоловік та тато.

 Фактично з перших днів повномасштабного вторгнення, молодший сержант ОЛЕКСАНДР КОНДРАТЮК захищав рідні вкраїнські землі в лавах ЗСУ. 3 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання на Краматорському напрямку ВОЇН загинув.

 Заупокійна служба за Новопреставленим ЗАХИСНИКОМ відбулася у Свято-Покровському храмі с. Косареве, який звершили священники Млинівського благочиння ПЦУ. Поховали ГЕРОЯ у рідному селі Новоселівка.

 – ДЖУС ЛЕОНІД МИХАЙЛОВИЧ народився 21 вересня 1972 року та проживав у селі Варковичі.  На сторінці у Фейсбуці Варковицької громади, земляки так розповідають про мужнього ОБОРОНЦЯ Вітчизни: «Леонід був людиною, чий шлях починався і формувався на рідній землі, саме тут він зростав, навчався у місцевій школі, згодом здобув спеціальність інженера-електрика в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу, працював на різних роботах: газовій службі міста Луцька, на ремонтно-тракторному підприємстві у с.Варковичі, у Варковицькій початковій школі. За фахом і покликанням Леонід був електриком, про нього казали — електрик «від Бога». Його золоті руки та щире серце знали чи не в кожній хаті. Він ніколи не відмовляв у допомозі, був майстром, який відчував свою справу душею.

У зв’язку з мобілізацією у лютому 2023 року Леонід був призваний на військову службу на посаду командира кулеметного взводу та з гідністю став до виконання обов’язку із захисту України. Проте остання звістка від нього була 16.12.2024 року, рідні жили між молитвою та очікуванням, але війна написала свій страшний сценарій….

 «Що б не траплялося у житті, як би не було важко — ти постійно посміхався. Твоя посмішка була твоєю зброєю і твоїм світлом. Ти вмів підняти дух одним лише поглядом, вселяючи віру, що все буде добре. Саме таким — сонячним і усміхненим — ми запам’ятаємо тебе назавжди», - згадує сестра Захисника.

…Найважче знайти слова для сім'ї. У Леоніда залишилися мати, дружина, двоє доньок та онук. Серце крається від думки, що він уже ніколи не поведе свою донечку під вінець, не відчує тепла маленьких долонь онуків, не побачить, як вони зростають… Його батьківська любов тепер оберігатиме їх лише з небес.»

 Поховали ЗАХИСНИКА Української держави  зі всіма християнськими та військовими почестями на цвинтарі у селі Варковичі.

https://www.facebook.com/share/v/1MxQurJgbi/

– БОЧКАРЬОВ РОМАН АНАТОЛІЙОВИЧ народився 29 березня 1976 року у селищі Млинів. Мама Ніна Миколаївна разом із чоловіком Анатолієм Івановичем  виховали хлопця  добрим, чуйним, порядним.  Навчався РОМАН  у загальноосвітній школі № 2. Його втіхою разом із дружиною Оксаною були два сини близнюки – Борис та Богдан. Трудова діяльність РОМАНА БОЧКАРЬОВА пройшла у товаристві з обмеженою відповідальністю « СБЕ Україна РІВНЕ» .

У лавах ЗСУ солдат служив оператором третього відділення третього взводу протитанкових ракетних комплексів однієї із військових частин. 11 грудня 2024 року ВОЇН зник безвісти внаслідок проведення штурмових дій противника поблизу населеного пункту Дачне на Покровському напрямку. На жаль, у лютому цього року, ДНК – експертиза підтвердила загибель ОБОРОНЦЯ Батьківщини.

 9 лютого 2026 року млинівчани попрощалися із земляком. Чин похорону ЗАХИСНИКА було звершено у Млинівському Свято-Михайлівському храмі священниками Млинівського благочиння ПЦУ, який очолив настоятель Різдво-Богородичної парафії с. Кораблище протоієрей Володимир Садовський. Поховали ВОЇНА зі всіма християнськими та військовими почестями на кладовищі мікрорайону Слобода.

https://www.facebook.com/share/v/1B28xPYkdf/

 Молитвою, добрим словом будемо згадувати ЗАХИСНИКІВ України – ОЛЕКСАНДРА КОНДРАТЮКА, ЛЕОНІДА ДЖУСА, ВОЛОДИМИРА ПЕТРУКА, СЕРГІЯ ТИШКОВА, РОМАНА БОЧКАРЬОВА, які боронили ріднокрай від нашестя ворогів. Господь відкрив перед ними двері Раю, бо пішли на Небо нескореними..

 Царство Небесне та світла пам'ять ГЕРОЯМ!

 Щирі співчуття всім родинам загиблих ВОЇНІВ!

 СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА ЗСУ! СЛАВА ГЕРОЯМ!