ВІН ВИТЕР СЛЬОЗИ УКРАЇНІ ТА УКРАЇНЦЯМ
15 квітня Млинівська громада зустріла «На щиті» військовослужбовця Збройних Сил України Хакуру Баддалаге Гедана Лахіру Кавінда Хатхурусінгхе - уродженця Шрі-Ланки, який загинув 03 квітня 2026 року у Сумській області, захищаючи українську землю від російських окупантів. Ще один воїн Інтернаціонального легіону поповнив Небесний легіон на Млинівській землі…
Траурний кортеж «На щиті» з тілом загиблого воїна зустріли біля Млинівського ліцею № 2 і «живим коридором» вулицями селища провадили до кладовища, де відбулося прощання із загиблим Захисником України.
У скорботі перед Героєм схилити голови численні млинівчани, представники місцевої влади, військовослужбовці, навколішки провели його педагоги та учні ліцею №2 , бо в бою за волю і кращу долю України шріланкієць віддав своє життя,прожите з честю і гідністю.
Хакуру Баддалаген Гедан Лахіру Кавінда Хатхурусінгхе -
– громадянин Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка. Народився у червні 1998 року в невеличкому населеному пункті округу Коломбо. У нього залишилася мама і дядько. Як і тисячі іноземних громадян, Хакуру Баддалаге ухвалив рішення стати пліч-о пліч з народом України у боротьбі проти зла і 2023 року він став на захист нашої держави у складі Інтернаціонального легіону Оборони України. Його першим безпосереднім командиром був шріланкієць Патапілі Хевадж Ранішка, який загинув 4 грудня 2023 року і похований у Млинові.
Шлях мужнього воїна Хакуру Баддалаге пролягав через найгарячіші точки війни. Уже наприкінці 2023 року від брав участь у бойових діях у Серебрянському лісі на Луганщині, влітку 2024 року обороняв українську територію на Сумському напрямку. У вересні-жовтні 2024 року брав участь в операції на Курщині. На початку березня 2025 року - він у боях за Краснопілля Сумської області.
Із червня 2025 року молодший сержант Хакуру Баддалаге воював у складі військової частини, яка перебувала в оперативному управлінні іншого військового підрозділу на посаді головного сержанта-командира відділення роти контрдиверсійної боротьби.
Із осені 2025 року і до квітня 2026 року його військовий підрозділ виконував бойові завдання на Чернігівському та Сумському напрямках.
За сумлінну службу воїн був нагороджений відзнакою Президента України медаллю «За оборону України».
3 квітня 2026 року , виконуючи бойове завдання, поблизу населеного пункту Кориньок південніше прикордонного села Пустогород Сумської області, внаслідок удару ворожим дроном Хакуру Баддалаге отрима важкі поранення, несумісні з життям. До останньої миті свого молодого життя залишався вірним народові України та військовій присязі.
Заупокійна служба за загиблим відбулася на його батьківщині в Демократичній Соціалістичній республіці Шрі-Ланка за будистськими канонами.
РІЗНІ МОЛИТВИ СТАЛИ ЄДИНИМ ЩИТОМ ДЛЯ ДУШІ ГЕРОЯ
Прощання з Героєм у Млинові було особливим. Хакуру Баддалаге сповідував буддизм- вчення про велику любов до всього живого, про нескінченність буття. Він пішов у бій із безмежною любов’ю до тих, хто за його спиною - за мирних жителів країни, на захист якої він став, за українців
Буддійська мудрість гласить: світло, яке світить найяскравіше, не згасає - воно стає частиною загального сяйва. Лахуру тримав свій внутрішній світ у чистоті навіть серед бруду війни. Він знав, що бути воїном – це найвища форма захисту життя. Його мужність була тихою, а його слова і сила – непохитними.
Біля труни загиблого поряд стояли люди різних поглядів, національностей, віросповідання, але з одним спільним болем і великою любов’ю. Можливо, ми по-різному називаємо шлях душі до вічності, але всі знаємо одну істину, яку однаково шанують і в християнстві, і в буддизмі.
У Євангелії сказано: «Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою покладе за друзів своїх». У буддійському вченні це називається по іншому, але хто з великого співчуття віддає себе заради порятунку інших. Християнська молитва за упокій і буддійське побажання світлого переходу злилися в один голос, адже і хрест і колесо вічності кажуть одне: смерть немає влади над справжньою жертовністю. Бог є любов. І загиблий Герой втілив цю любов у своєму найвищому подвигу - захисті правди від зла. Наші різні молитви стали єдиним щитом для душі Хакуру Баддалагена. Нехай Господь прийме його душу у Своїх оселях. Ми різні, але ми єдині у вдячності нашому Герою – такі слова озвучила ведуча прощальної церемонії Мирослава Бондарук.
ПРАГНУВ ЗАХИЩАТИ ДОБРО І СВІТЛО В ДОЛІ ЛЮДЕЙ
Посестра Хакуру Баддалагена зазначила, що цей благородний юнак освіту здобув у центральному коледжі своєї місцевості, Вступив до елітного підрозділу командос, служив в охоронних структурах своєї країни, зокрема, і в охороні Президента Шрі-Ланки.
Долучитися до збройного опру злу він ухвалив не як найманець, а як людина, що прагнула захищати добро і світло в долі людей – про це він напише в одному зі своїх листів. Він бачив, як багато цивільних помирають за десятки метрів від нього. У Курську зустрів багато військових з Північної Кореї, які воювали за росію. Вони – вороги.
«Я ЇХАВ ДОПОМАГАТИ, БО ТУТ ГИНУТЬ ЦИВІЛЬНІ»
- Мені не страшно йти у бій – ми ж військові. Я Їхав допомагати, бо тут гинуть цивільні, - писав в одному з листів Лахіру.
Хакуру Баддалаге прибув в Україну в серпні 2023 року, доєднався до роти «Чарлі» Інтернаціонального легіону, якою командував млинівчанин Тарас Коханюк.
В одному з боїв на початку грудня 2023 року був важко поранений командир Патапілі Хевадж Ранішка. Був поранений і сам Лахіру, але зумів винести командира з поля бою. На жаль, тоді командир загинув.
Згодом Лахіру доєднався до другого інтернаціонального легіону, де виконував складні завдання. Був двічі поранений. Влітку 2025 року долучився до окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна.
У квітні 2024 року був відзначений Хрестом добровольця «Честь і Слава».
Його добре ім’я завжди зорітиме в наших серцях. Він прожив життя так, як хотів. Це був його свідомий вибір.
Хакуру Баддалаге любив наших діток, українські барви, наш одяг. Коли дітки підходили до нього на вулицях і дякували йому, то він дуже сором’язливо це сприймав.
Його останнє побажання – бути похованим поряд із могилою свого командира, якого намагався врятувати. А ще у вічності з Лахіру буде браслет і українська вишиванка, яку замовив за два тижні до загибелі.
«ПЕРЕД СТРАШНИМ БОЄМ ВИ ПОДАЛИ ЇМ ХРИСТА»
Коли почалася повномасштабна віна, до мене зателефонував Тарас Коханюк - командир роти Інтернаціонального легіону і попросив висповідати і причастити хлопців.
- Я й не знав, яку посаду у війську обіймав Тарас Коханюк, - розповів о. Тарас Варарук. – Я не знав, яких хлопців сповідати і причащати.
А вже по дорозі до місця призначення Тарас Коханюк видав додаткову інформацію:
- Вони зовсім не володіють українською мовою - всі англомовні!
Така ситуацію спанталичила отця Тараса.
- Ви щось придумаєте, - запевнив його військовий.
Уже на місці, як кажуть, виручив римо-католицький диякон, який перебував в одному підрозділі з іноземцями. І обидва духівники провели загальну сповідь. Диякон перекладав воїнам слова о. Тараса. Тоді близько семидесяти бійців-християн висповідалися і причастилися.
Згодом о Тарас спілкувався тоді ще з архієпископом Іларіоном. І владика сказав.
- Тим, хто хотів, перед страшним боєм Ви подали їм Христа.
Війна приносить багато зла, але водночас вона об’єднує, збуджує приспані почуття в багатьох людей, які дрімали: загострене почуття справедливості, жертовність, любов, бажання допомогти, підтримати.
- Я дякую Лахіру, що війна збудила в нього святі почуття: побачивши, як страждають чужі діти - за них своє життя віддав. Війна збудила в нього почуття мужчини – обтерти сльози того, хто страждає. Сьогодні православний священник дякує тобі за те, що ти вирішив витерти сльози Україні і українцям, - наголосив о. Тарас.
СКОРБОТНА ЕСТАФЕТА
За бажанням загиблого захисника та за погодженням з його родиною, воїна поховали на кладовищі мікрорайону Слобода у Млинові саме біля могили його військового командира Патапілі Хевадж Шенан Ранішки.
На кладовищі мікрорайону Слобода у Млинові уже три могили бійців інтернаціонального легіону. В одній із них похований Тарас Коханюк – майор ЗСУ. Мабуть, саме Тарасова людяність, мужність і багатство душі примагнітили серця двох побратимів-іноземців, які відтепер спочивають поряд із ним. Гарне і затишне містечко Млинів удруге прийняло скорботну естафету Героїв, які поховані далеко від рідних домівок, але вони завжди в глибині сердець тих, хто з ними воював, переносив труднощі і небезпеки служби, дружив. Урешті, в серцях тих, хто віддав їм останню шану на землі…
